Сьогодні у прикордонному селі Студенок Есманьської громади вже немає жителів — постійні обстріли перетворили колись квітучий край на пустку. Серед тих, кого війна змусила тікати, — літнє подружжя Надії та Миколи Бокових.
Життя, присвячене розбудові нині порожнього села
Хоча Надія народилася в Дунайці, все її життя пройшло у Студенку. Тут вона працювала економісткою, а згодом очолювала місцеве господарство та сільську раду. Зараз, коли село стоїть пусткою, жінка з особливою тугою згадує часи його розквіту.
«Ми мали потужну тракторну бригаду, автогаражі, сучасні ферми й постійно купували нову техніку. Село активно розбудовувалося — з’являлися нові житлові будинки, ми відремонтували дороги, відкрили сучасне поштове відділення. Студенок був зразковим і дуже красивим», — ділиться переселенка.
Трудова діяльність подружжя не припинялася й після виходу на пенсію — вони продовжували займатися фермерством. Перших великих збитків сім’я зазнала ще на початку повномасштабного вторгнення, коли під обстріл потрапив їхній склад і там згоріло 60 тонн зерна. Проте влітку 2023 року ворог цілеспрямовано вдарив по їхньому приватному будинку.
Усе почалося вдень, коли Надія та Микола поралися на присадибній ділянці. Зачувши гул у небі, вони одразу зрозуміли, що наближається небезпека.
«Помітивши безпілотник, ми ще встигли пожартувати про “гостей”. Але вже за чверть години почувся повторний звук, і чоловік скомандував лягати. Він сховався за огорожею, а я впала прямо біля грядок. Перший снаряд розірвався на межі із сусідським подвір’ям. Нас урятувало те, що уламки та вибухова хвиля пішли в протилежний бік», — згадує Надія події трирічної давнини.
Тоді на місці картопляного поля утворилася глибока вирва. Подружжя ще не знало, що вночі російські війська повернуться, аби довершити розпочате. Надія розповідає, що першим тривогу забив їхній пес, який почав сильно тремтіти від страху.
«Щойно я відчинила вхідні двері, як почула жахливий свист. Миттєво спалахнуло потужне заграва, і мене силою відкинуло на високі сходи в коридорі. Від удару я впала», — розповідає жінка.
Микола зорієнтувався миттєво: вискочив із кімнати, підняв дружину, і вони разом перебігли до господарської будівлі навпроти. Це рішення виявилося доленосним, адже наступний снаряд поцілив прямо в спальню, де кілька хвилин тому перебували люди.
Поки навколо все руйнувалося й палало, Микола намагався прорватися до хати, щоб врятувати бодай якісь документи, але щільний вогонь не припинявся. Загалом на територію обійстя тоді прилетіло 11 артилерійських снарядів.
«Дах із товстого шиферу знесла вибухова хвиля — ми потім не знайшли навіть маленького уламка. Літню кухню розтрощило вщент, а від великого будинку залишився лише обгорілий фундамент. Ми втратили абсолютно все. Я залишилася в одній нічній сорочці, а чоловік встиг лише накинути спортивні штани та взути гумові чоботи», — крізь сльози каже Надія.
Під час цього жаху літні люди переховувалися під дерев’яними матеріалами в сараї. Коли канонада врешті вщухла, на місце згарища почали збігатися налякані односельці. Вони були шоковані, коли з руїн до них вийшли живі й неушкоджені господарі.
«Сусіди стояли навколо нашого зруйнованого двору й просто не вірили власним очам. Усі кричали: “Вони живі, вони вибралися!”. Ніхто навіть не сподівався побачити нас після такого обстрілу».
Після тієї страшної ночі діти перевезли Надію та Микалу до Глухова, де вони проживають і тепер у помешканні родичів. Пані Надія навіть облаштувала невелике господарство на околиці міста, щоб відволіктися від важких думок. Проте переселенка зізнається: серце залишається в рідному селі. Її й досі нестримно тягне назад до Студенка — туди, де замість щасливого минулого та колись людних вулиць тепер лишилися тільки руїни та тиша.
Будь першим хто прокоментує