Велика родина Ребрових тікала з рідної Есмані не сама — разом із шістьма членами сім’ї з-під вогню вивозили трьох собак та трьох котів та як новим домом для цього великого домашнього зоопарку та їхніх господарів стало невелике село на Шосткинщині, читайте далі.
Рятунок великої родини
«Усе, що мали, там і залишили. А тут уже своїми силами: щось випрали, десь прибрали, розставили речі по місцях», — ділиться Ольга Реброва, показуючи нове тимчасове помешкання. Нещодавно жінку разом із рідними з-під щільних ворожих обстрілів вивезли волонтери. Вже місяць родина обживатися в селі Собичеве, що на Шосткинщині. Пані Ольга зізнається, що зважитися на евакуацію з Есмані було надзвичайно складно, попри постійну смертельну небезпеку вдома.
«Навколо все летіло, руйнувалося, спалахували пожежі. У самому центрі згоріли житлові будинки, під удар потрапила й сільськогосподарська техніка — від неї нічого не лишилося. Ми практично забули про сон, це тривало і вдень, і вночі. Згодом зателефонувала донька з Полтави. Почала сварити: мовляв, чого ви там сидите? Я до останнього чинила опір, не хотіла їхати. Але жити в такому жаху стало нестерпно: постійні вибухи, руйнування, доводилося добами не виходити з погреба», — згадує Ольга Реброва, дивлячись на новини про спорожніле рідне селище.
Крапкою в сумнівах став приліт безпілотника, який вибухнув прямо на їхньому городі поруч із будинком. Саме після цього родина остаточно зібрала речі й залишила селище, яке згодом через посилення обстрілів повністю спорожніло. До Собичевого приїхало шестеро Ребрових. Онука пані Ольги, Вікторія, розповідає, що зараз нарешті почувається у безпеці. Крім того, у дівчини з’явилася можливість повернутися до навчання — вона дистанційно здобуває професію кондитерки в Глухові.
«Ми наважилися на переїзд, бо вибухало вже зовсім поруч, на нашій вулиці, було дуже страшно. До того ж ми постійно сиділи в суцільній темряві, світла не було взагалі. А нам із сестрою треба вчитися онлайн. Придбати власний генератор наша родина просто не мала фінансової змоги», — пояснює Вікторія.
Реброви кажуть, що надана їм хата цілком влаштовує: всередині тепло, а найголовніше — панує тиша. До всього, у дворі та будинку вистачило місця для їхнього чималого домашнього зоопарку — трьох великих собак та трьох котів, яких родина в жодному разі не погодилася залишати в небезпеці.
Як приймає громада
Староста села Світлана Андрущенко зазначає, що Реброви — далеко не перші, хто знайшов тут прихисток. Зараз у селі мешкає вже п’ять сімей евакуйованих із Глухова, Берези, Есмані та Ямпільщини.
«Хтось приїжджає із машиною речей, а дехто тікає в тому, у чому стояв на момент обстрілу. Коли прилітало по Березі, люди дісталися до нас на світанку — просто сіли в автівку і приїхали абсолютно з порожніми руками», — каже очільниця села.
Для розміщення внутрішньо переміщених осіб у Собичевому підшукують порожні хати, де тривалий час ніхто не мешкав. Обов’язкова умова — попередня згода від законних господарів. Окрім даху над головою, людям намагаються допомогти з роботою. За словами пані Світлани, на місцевому підприємстві є вакансії як для чоловіків, так і для жінок.
«Намагаємося підготувати житло власними силами: десь підкосити бур’яни, розчистити подвір’я, прибрати всередині. Тільки після цього заселяємо родини. Щодо оплати за комунальні послуги — люди платять лише за використану електроенергію. Місцеві жителі дуже чуйні: відгукуються, допомагають речами, діляться продуктами. Також прагнемо допомогти людям адаптуватися і працевлаштуватися. У нас діють підприємства, де переселенці зараз охоче працюють», — підсумовує староста.
Будь першим хто прокоментує