Медичні сестри та брати — це ті, хто першими зустрічають пацієнтів у приймальному відділенні, стабілізують важкопоранених після обстрілів та тримають на собі весь щоденний догляд. Як змінилося життя медичного персоналу Глухівської лікарні від початку повномасштабного вторгнення та що допомагає їм витримувати це навантаження — у матеріалі.
🔹 «У медицині вчаться все життя»
Лариса Тулуп працює головною медичною сестрою Глухівської міської лікарні з 2016 року, хоча в професії вона вже понад 30 років — з 1993-го. Вона стала першою у своїй родині, хто обрав цей шлях.
«У медицину приходять за покликанням. Коли люди потрапляють на таку роботу, вони або залишаються назавжди, або розуміють, що це не їхнє. Медицину треба щиро любити. Тут ти навчаєшся все життя: вдосконалюються технології — вдосконалюєшся і ти», — розповідає пані Лариса.
За її словами, головний секрет стійкості закладу — це командна робота та підтримка. У лікарні працює великий колектив: 90 молодших медичних сестер та 172 представники середнього медперсоналу. Серед них є і медичні брати — лаборант Іван Журик, медбрат приймального відділення Михайло Хоменко та Олег Медвідь, який працює на кардіограмах.
🔹 Перші дні вторгнення та донорська мобілізація
Повномасштабне вторгнення стало для медиків випробуванням на міцність. Приймальне відділення працювало на межі можливостей, підсилене медсестрами з поліклініки.
«Тоді ми першими прийняли 11 поранених. Приймальне відділення працювало на повну потужність: були задіяні всі лікарі, операційні. Пацієнтів із важкими травмами після стабілізації відправляли на Суми. Коли ввечері нам зателефонували й сказали, що врятований нами хлопець вижив після операції — це були найперші й найсильніші позитивні емоції», — пригадує головна медсестра.
Паралельно в перші ж години в лікарні екстрено організували прийом донорів. Місцеві жителі масово йшли здавати кров для поранених військових та цивільних, а персонал у лічені хвилини налагодив процес харчування та оформлення людей.
🔹 Нове покоління: історія медбрата Михайла
Михайло Хоменко працює в приймальному відділенні лікарні вісім місяців. Захоплення біологією зі шкільних років та бажання допомагати людям привели його в медицину. Його робочий день — це постійний рух: прийом пацієнтів, ін’єкції, катетеризація, допомога лікарям та ведення обліку препаратів.
«Під час війни стало значно більше важких пацієнтів з іншими видами травм. Найважче — бачити людей у критичному стані. Але в такі моменти наша команда миттєво мобілізується. Також додають складнощів повітряні тривоги, адже ми повинні першочергово подбати про безпеку хворих і спустити їх в укриття», — ділиться Михайло.
Попри всі виклики, медики Глухівської лікарні продовжують тримати свій фронт, переконуючи: одужання пацієнтів — це найкраща нагорода за їхню щоденну важку працю.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Будь першим хто прокоментує