Родина Дмитренків виїхала з прикордонного Студенка ще у 2023 році, коли сусіди згорали від обстрілів, а самі вони потрапили під вогонь. Разом із собою забрали не лише власні речі, а й покинуту собаку Герду. Нині вони облаштувалися в Конотопському районі, знову завели господарство, але досі сумують за знищеним домом. Їхня історія — про вимушений переїзд, біль втрати та спроби почати все з початку.
🔹 Забрали із собою чужу собаку та виїхали під обстрілами
Для Сергія Дмитренках та його дружини рішення про евакуацію стало вимушеним. Студенок розташований практично на кордоні, і жити там ставало дедалі небезпечніше.
«Йшли з дружиною з роботи й потрапили під обстріл. Поруч у сусідів будинок згорів. Тоді ми й вирішили, що терпіти більше не можна — треба виїжджати», — пригадує Сергій.
Під час зборів родина забрала із собою собаку Герду. Господарі тварини покинули її під час втечі з села, і вона блукала вулицями. Дружина Сергія підгодовувала її біля магазину. Коли ж самі Дмитренко завантажували машину, Герда просто сіла поруч і дивилася на них — так собака стала пасажиркою і членом родини на новому місці.
Родина переїхала до сватів у Чернечу Слободу в Конотопському районі. Там оселилися в будинку з газом, дров’яним опаленням та водою. Чоловік із дружиною швидко знайшли роботу, а молодша донька пішла до місцевої школи.
🔹 «Удома на даху валявся дрон»: про поїздки в рідне село
Перший час Сергій ще їздив у Студенок по речі, але згодом це стало смертельно небезпечним через масовані атаки FPV-дронів.
Батьки чоловіка довго відмовлялися залишати рідну хату. Лише за два роки їх вдалося вивезти до Глухова, але вони все одно час від часу навідуються додому.
«Батьки були там кілька днів тому. Удома на даху валявся дрон, увесь дах побитий. Батько ледве його полатав. Десь поруч знову лунали вибухи, тому вони мусили швидко виїхати», — розповідає чоловік.
🔹 Господарство з нуля та туга за Батьківщиною
У рідному Студенку Дмитренко мали 10 гектарів землі та тримали 35 голів свиней. Перед виїздом усе майно й худобу довелося розпродати за безцінь.
У Чернечій Слободі родина живе вже понад два роки. Поступово відновили господарство: висаджують картоплю, буряки, сіють кормову кукурудзу, закривають сік із власного винограду та вирощують квіти. Покинута кішка, яку також вивезли зі Студенка, вже привела кошенят.
Проте повернутися додому родина вже не сподівається — прикордонне село майже повністю знищене.
«Люди до нас тут добре ставляться. Але чужина — вона й в Африці чужина. Сам тут, а душа там. Та вертатися, мабуть, уже й сенсу немає: близько сорока хат згоріло, школу, клуб, спортзал розбили… Вдома я любив їздити верхи, ми з родиною виступали на концертах. А зараз співати поки немає настрою», — з сумом ділиться Сергій Дмитренко.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Будь першим хто прокоментує