Натисніть "Enter", щоб перейти до вмісту

Останній мешканець Студенка: як чоловік виживав у селі під щоденними атаками

«Виходиш у двір — і кордон видно», — так описує своє життя Іван Обливанець, один із останніх мешканців села Студенок Есманьської громади. Він залишався там, коли більшість людей давно виїхали, а над селом майже щогодини кружляли FPV-дрони. Чоловік жив серед руїн, тримаючись за город, худобу й усе, що лишалося від довоєнного життя.

До кінця жовтня Іван мешкав у центрі села, яке російські війська регулярно накривали артилерією та дронами. Колись у Студенку працювали магазини, школа, садок і церква. Тепер це — зруйновані будівлі й порожні вулиці.

«Магазини розбили ще в лютому. Потім садочок, церкву. У сусідів за одну ніч згоріли три хати — дві доби палало», — згадує 50-річний чоловік.

Із понад трьох сотень мешканців у селі залишилося лише кілька чоловіків. Вони трималися разом, жили на одній вулиці й ділили все, що мали — воду з криниць, городину, запаси їжі. Щовечора діяло неписане правило: о сьомій годині всі мали бути на зв’язку. Якщо когось не було — йшли шукати.

Найбільшою загрозою стали FPV-дрони. За словами Івана, в останній місяць вони прилітали майже щогодини, зависали над людьми й скидали боєприпаси по кілька разів за захід.

«Стоїш і не рухаєшся. Крок убік — і все», — каже чоловік. Він навмисно носив старий одяг, щоб не привертати уваги дронів, і ховався, коли чув вибухи поруч.

Поруч із його будинком оселі горіли одна за одною. Його хату підпалювали кілька разів, але вогонь вдавалося загасити. Страх, зізнається Іван, з часом притупився.

Попри небезпеку, він до останнього доглядав господарство й обробляв город. Каже: жив би там і далі, якби не евакуація. Під час чергового виїзду чоловіка просто посадили в авто й вивезли до Глухова. Худобу довелося відпустити, усе нажите — залишити.

На новому місці Іван не почувається вдома. Каже, що не хоче «чужого життя» — без свого городу, криниці, господарства.

«Мені не потрібна кімната. Мені потрібне моє життя», — говорить він і зізнається, що мріє повернутися до Студенка, навіть попри руїни й небезпеку.

Там, каже, залишилося все, що в нього було до війни.

Будь першим хто прокоментує

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *