Село Сопич на Сумщині — останній населений пункт перед зруйнованим пунктом пропуску «Бачівськ». Воно фактично лежить на межі України та росії — там, де кордон проходить уздовж хат і городів. До 2022 року Сопич жив звичним сільським життям, однак після повномасштабного вторгнення опинився під постійними обстрілами. Сьогодні це майже осиротіле село.
Про те, яким був Сопич до війни, як він зустрів наступ росіян і що відбувається там нині, розповідає колишній староста села Василь Ушачов, який понад два десятиліття працював для громади.
Сопич із гетьманським минулим
Сопич має давню й вагому історію. За історичними джерелами, у XVI столітті село належало гетьману Івану Самойловичу, згодом — Кирилу Розумовському. Саме тут у 1875 році народився генерал-хорунжий Армії УНР Олександр Греків.
Походження назви села пов’язують із двома легендами. Одна — з особливостями місцевості, інша — з характером мешканців.
«Кажуть, або від слова “сопка”, бо річка Клевень тут змінює напрямок течії, або від працьовитих людей — працювали так, що аж сопіли», — розповідає Василь Ушачов.
Колись Сопич був одним із найбільших сіл колишнього Глухівського району. Тут діяли магазини, школа, будинок культури, а справжньою окрасою була багатовікова Миколаївська церква. Працювали бджолярі, люди тримали худобу, займалися господарством, жили повноцінним життям.
Село вздовж кордону
Географія зробила Сопич вразливим. Село тягнеться вздовж кордону майже на три кілометри, а від крайнього будинку до державної межі — близько 80 метрів. Поруч сходяться кордони Сумської, Курської та Брянської областей.
До повномасштабної війни тут мешкали 387 людей. Поруч працювала митниця «Бачівськ» — саме через неї 24 лютого 2022 року російські війська прорвалися в Україну.
«У нас була прикордонна застава. Спочатку в село вони не заходили, але з ранку було чутно вибухи, стрілянину, гул техніки. Потім зайшли БТРи, були розвідгрупи, але цивільних тоді не чіпали», — згадує колишній староста.
Перші місяці війни і прихована загроза
У 2022 році російські війська обстрілювали околиці Сопича. Село жило в постійній напрузі, але трималося. Люди ще залишалися, працювали, намагалися допомагати одне одному.
Ситуація кардинально змінилася в серпні 2024 року.
Серпень, що зламав Сопич
22 серпня 2024 року внаслідок обстрілу загинули двоє місцевих жителів. Один із них — директор школи, який усе життя пропрацював учителем. Разом із ним загинув родич — чоловіки копали картоплю на городі.
Наступного дня на трасі Кіпті—Глухів—Бачівськ росіяни вбили родину Дегтярьових. Молода сім’я намагалася вивезти речі з-під обстрілів. У них залишилося двоє неповнолітніх дітей.
Після цього Сопич опинився під масованим вогнем — із застосуванням артилерії, авіації, дронів і танків.
«Тоді люди масово почали виїжджати. Хто пішки, хто на мотоблоках, хто на конях. Забирали найнеобхідніше й рятувалися», — каже Василь Ушачов.
Вогонь, дрони і зруйновані домівки
Обстріли стали для Сопича щоденною реальністю. Будинки горіли, але гасити пожежі було небезпечно — дрони скидали вибухівку, а за одним безпілотником з’являвся інший.
«Я бачив, як село обстрілювали з гелікоптерів, літаків, артилерії, танків і дронів. Люди випускали корів, коней, свиней, птицю — рятувалися самі», — згадує чоловік.
Нині в Сопичі залишаються кілька людей.
Без світла, водогону і зв’язку
Із 19 серпня 2024 року в селі немає електрики й зв’язку. Російські обстріли знищили підстанції та водонапірні вежі. Люди беруть воду з колодязів.
До серпня минулого року мешканцям ще вдавалося доставляти продукти та ліки — допомагали волонтери, приїжджала машина з хлібом, працював молоковоз. Після посилення обстрілів постачання припинилося.
«Зараз інколи приїжджають родичі — швидко, на ризик. Завезти продукти й одразу повернутися. Жити там постійно ніхто не наважується», — пояснює Василь Ушачов.
Село, яке живе в серці
Внаслідок обстрілів у Сопичі зруйновані або пошкоджені житлові будинки, школа, будинок культури, дитсадок, склади й господарські споруди. Вціліла Миколаївська церква, але в ній вибиті вікна. Через небезпеку точно зафіксувати масштаби руйнувань неможливо — дорога до села проходить безпосередньо вздовж російських позицій.
Попри все, більшість колишніх мешканців мріють повернутися.
«Навіть ті, хто отримав компенсацію і купив житло в інших містах чи за кордоном, кажуть одне — хочемо додому», — говорить колишній староста.
Сам Василь Ушачов також змушений був покинути свій дім. Але зізнається: для нього, як і для багатьох односельців, Сопич залишається найкращим місцем на землі — селом, яке живе в серці, навіть якщо шлях до нього зараз пролягає під прицілом ворога.
Будь першим хто прокоментує