Суходіл — невелике село Есманьської громади. До повномасштабної війни тут працювали магазини, школа й дитячий садочок, місцеві ходили до церкви, займалися спортом і разом відзначали свята. Та з початком великої війни життя змінилося назавжди. Село неодноразово зазнавало обстрілів, частина будинків зруйнована, більшість мешканців евакуювалися. Втім, навіть за таких умов тут залишаються люди — і громада не припиняє їх підтримувати.
Легенди села та його історія
Суходіл існував ще задовго до ХІХ століття. Перша письмова згадка про село датується 1667 роком. Про походження назви розповідає місцева жителька, вчителька історії Галина Іващенко.
За однією з версій, назва походить від географічної особливості — «сухої долини», яку влітку часто оминали дощі. За легендою, під час копання криниць вода була не всюди, і хтось із копачів вигукнув: «Ну й суха ж долина!». Звідси й — Суходіл. Інша версія пов’язана з паном Суходольським, якому колись належали ці землі. Спершу село називалося Суходільщина, а згодом — Суходіл. Записи про це зберігалися в церковній книзі, яку втратили під час грабунків храму.
Окрема гордість села — Іллінська церква. Колись у Суходолі стояла дерев’яна церква на місці старої школи, але вона згоріла. Згодом храм звели на пагорбі, а поруч викопали ставок — на випадок пожежі. За спогадами місцевих, нову церкву збудували приблизно у 1818 році. Поруч звели дзвіницю заввишки до 20 метрів із десятьма дзвонами, яка пережила Другу світову війну.
У 1935–1941 роках, під час боротьби радянської влади з релігією, храм не діяв. Під час спроб розібрати дах один із робітників упав і залишився паралізованим — у селі це назвали «Божим покаранням». Роботи припинили, а церкву згодом використовували як зерносховище.
Нині ж храм пошкоджений внаслідок бойових дій.
«У жовтні після прильоту КАБів у церкві вилетіли вікна та було пошкоджено іконостас», — розповідає головна спеціалістка з питань розвитку територій Алла Гейко.
Самоорганізація, підтримка і людяність
До повномасштабної війни в Суходолі офіційно проживали 307 людей, у сусідньому Кореньку — 139. Мешканці працювали переважно в аграрному секторі, діяли ФАПи, магазини та пересувне поштове відділення.
На початку вторгнення російські війська в село не заходили. Для безпеки жителі самоорганізувалися: чоловіки віком від 18 до 60 років, а подекуди й старші, патрулювали село у дві зміни.
«У перші дні була паніка — люди скуповували все в магазинах. Тоді голова громади та соціальний відділ домовилися з глухівським хлібзаводом: хліб привозили й роздавали людям. Також завозили сипучі продукти, формували пакети для домогосподарств», — згадує Алла Гейко.
Допомагало й товариство «Яструбщанське»: людям видавали борошно, цукор, горох, олію, а також підтримували збори на маскувальні сітки, теплі речі та пледи.
У 2022 році, коли частина Сумщини була окупована, багато людей приїхали перечекати небезпеку саме в Суходіл — до батьків і родичів, зокрема з Харківщини. Для переселенців і сімей з дітьми організували доставку дитячого харчування, памперсів та гуманітарних наборів.
Без світла й води, але з надією
Вперше Суходіл обстріляли 1 вересня 2022 року — тоді зафіксували 12 артилерійських прильотів. Активні обстріли відновилися у травні 2024 року — з РСЗВ та мінометів.
«Десятого травня на власному подвір’ї загинула жінка», — з болем каже Алла Гейко.
Після цього люди почали масово виїжджати — переважно в Глухів та прилеглі села. Найважчим став період ударів керованими авіабомбами. Один із них знищив місцевий магазин, у жовтні 2024 року село атакували одразу чотирма КАБами. Після цього більшість мешканців виїхали, магазини припинили роботу.
Нині Суходіл — без світла, водопостачання та зв’язку. Залишилися одиниці.
Школа зі столітньою історією
Від обстрілів постраждала й школа. Її історія починалася як церковноприходська семирічка з двома класами. У 1989 році відкрили нову двоповерхову школу, яка згодом стала 11-річною опорною. Тут навчалися діти з кількох сіл, працював дитсадок, діяла спортивна зала, волейбольна команда.
Зараз школа працює дистанційно. У ній навчається близько 40 учнів, цьогоріч — вісім випускників.
Найболючіші втрати
За час повномасштабної війни на території Суходолу загинула 64-річна Олена Туболець — 10 травня 2024 року. Її 17-річна онука тоді зазнала поранень.
Також троє жителів села стали жертвами російської атаки по глухівському гуртожитку 18 листопада 2024 року — загинули Володимир Верещагін, його мати Тамара та Марія Гейко.
Крім цивільних, загинули двоє військовослужбовців із Суходолу. Ще двоє вважаються зниклими безвісти. Прикордонник Андрій Новиков, родом із села, провів у російському полоні понад три роки — і зрештою повернувся додому.
Будь першим хто прокоментує