Спільними зусиллями мешканців села Береза на Глухівщині колишня покинута будівля отримала нове життя та перетворилася на затишну етносадибу. Сьогодні це не просто музей старожитностей, а й справжній культурний простір, де діє жіночий осередок і творчий гурток для молоді.
Звалище, яке стало місцем сили
Ідея реставрації виникла через бажання впорядкувати територію біля місцевої школи. Занедбана будівля поруч із заваленим дахом та сміттям виглядала пригнічуючи, тому жителі вирішили об’єднатися та змінити це.
«На цьому місці був повністю занедбаний будинок, на дах якого завалилось дерево, все поросло диким виноградом, сюди навіть почали носити сміття. Неподалік школа і дітки, які проходили повз, бачили таке страховище. Тому ми захотіли зробити з нього щось гарне: почали вивозити сміття, засипали підвал, все вирівняли, побілили, повичищали і ось вийшла в нас така хатинка», — розповідає місцева жителька Віра Дем’яненко.
Згодом хату почали наповнювати автентичними речами. Односельці приносили родинні реліквії та старовинний посаг, який зберігався в скринях: вишиті рушники, наперонники, давнє побутове приладдя — від маслобійок та ступ до качалок.
«Почалося з того, що декілька людей, таких як я, пенсіонерів, мали вдома посаг, який батьки їм готували, складали його роками, але він не знадобився, адже уже прийшло сучасне життя… Тож люди почали зносити все це до музею, принесли рушників нам, ви бачите, скільки, хто приніс вишивку на подушки, хто качалку, хто ступу, хто маслобійку. І чого тільки в нас тепер нема», — каже пані Віра.
Простір для спілкування та творчості
Сьогодні етносадиба є осередком суспільного життя села. При ній активно діє жіночий клуб «Надвечір’я», що об’єднує понад десяток місцевих майстринь. Вони не лише зберігають традиції вишивки, а й долучаються до сільських заходів і створюють сувеніри.
«Ми стали займатись не тільки вишивкою, а і підключались до свят, виготовляли сувеніри, для музею виготовляли різні речі. В основному, звичайно, займались вишивкою, бо я сама вишивальниця і мені так схотілось, щоб не тільки навчити цих людей того, що я вмію, а ще трохи повчитися самій», — ділиться засновниця клубу.
Крім цього, у світлиці щосуботи збираються діти. Для малечі це можливість опанувати ремесло та корисно провести дозвілля.
«У нас ще гурток є по суботах, бо немає у діток занять у цей день і вони прибігають сюди. Дуже хочуть, мало пропускають, люблять вишивати і не тільки вишивати. Ми ще тут маємо у схованці стару швейну машинку, я її відремонтувала і тепер навчаю їх», — підсумовує Віра Дем’яненко.
Будь першим хто прокоментує