Село Пустогород в Есманьській громаді ніколи не відповідало своїй назві. До повномасштабної війни тут жили близько 300 людей. Населений пункт за вісім кілометрів від кордону з росією мав давню історію, активну громаду й звичайне сільське життя. Сьогодні ж у Пустогороді залишилося до двох десятків мешканців. Про село, яке ворог методично нищить, і людей, що не втрачають надії повернутися додому, — далі.
Село з легендою і століттями за плечима
Пустогород — одне з найдавніших поселень колишнього Глухівського району. За словами колишньої діловодки Есманьської селищної ради, уродженки села Олени Бикової, з назвою Пустогорода пов’язана давня легенда. Мовляв, ще у XIII столітті тут існувало поселення або навіть місто, яке було знищене під час монголо-татарської навали.
«Молодь тоді забрали з собою, старших людей убили, а після пожежі залишився “пустий город”. Звідси й назва», — розповідає жінка.
Початок великої війни: ізоляція й виживання
До 24 лютого 2022 року в Пустогороді проживало до трьох сотень людей. Коли російські війська прорвали кордон і рушили у бік Києва трасою з Бачівська, безпосередньо в село вони не заходили, однак перерізали основні шляхи сполучення. Населений пункт фактично опинився в ізоляції.
Хліб і продукти доводилося доставляти обхідними шляхами — навіть кіньми через сусідні села. Постачання організовували зусиллями громади та волонтерів. Пізніше з’явилися перші гуманітарні продукти, які намагалися привезти будь-якою можливістю.
Після деокупації Сумщини життя в Пустогороді частково стабілізувалося. Люди поверталися до побуту, допомагали військовим, об’єднувалися для підтримки захисників.
«Ми гуртувалися самі: готували їжу для військових, прасували одяг, допомагали всім, чим могли», — згадує Олена Бикова.
Систематичні обстріли і вимушена евакуація
З 2023 року обстріли поблизу Пустогорода почали частішати. Перші масовані удари зафіксували на початку лютого — тоді село кілька днів обстрілювали з “Градів”. Та найстрашніше почалося з серпня 2024 року.
25 серпня російські війська завдали по селу серії ударів керованими авіабомбами. За день могло прилітати до дев’яти КАБів. Снаряди влучали безпосередньо в житлові будинки — оселі горіли, люди тікали, рятуючи дітей і найнеобхідніше.
«Випускали худобу, знімали собак із ланцюгів і просто бігли. Це було жахливо», — розповідає жінка.
Більшість мешканців виїхали до середини вересня. Частина людей оселилася в гуртожитку медичного коледжу, який у листопаді 2024 року атакували російські дрони. Тоді загинули 12 жителів Есманьської громади, серед них — поетеса Лідія Процик, яку досі вважають зниклою безвісти.
Життя серед руїн
Нині в Пустогороді та навколишніх хуторах залишаються до 20 людей. Більшість адміністративних і соціальних будівель пошкоджені або зруйновані. Прямі влучання зафіксували по школі, магазину, будівлі сільради, клубу та бібліотеці.
Мешканцям привозять гуманітарну допомогу й хліб. У частині села відновили електропостачання та воду, хоча на крайніх вулицях світла досі немає через зруйновані опори.
Складна ситуація і в сусідніх селах — зокрема у Фотовижі, де будинки горять від обстрілів і ударів FPV-дронів.
Надія, яка тримає
Попри руйнування й небезпеку, багато вихідців із Пустогорода чекають завершення війни й мріють повернутися додому. Люди вірять у відновлення села і згадують, яким воно було до війни — живим і згуртованим.
«Ми завжди все робили разом: допомагали одне одному, працювали, тримали господарство, брали участь у конкурсах. І зараз багато хто каже — готові повернутися хоч завтра. Але поки що це небезпечно», — говорить Олена Бикова.
Історія Пустогорода — це історія села, яке не було “пустим”, але яке війна намагається таким зробити. І водночас — історія людей, що тримаються за пам’ять, дім і надію на повернення.
Будь першим хто прокоментує